Кроки до бачення тонкого світу
Із самого початку енергетичної роботи я просила вищу я про допомогу. Тому що я «не бачила». Роль моїх очей на тонкому плані виконувала моя душа: я запитувала в неї, що бачить вона, і одержувала відповіді описаним вище способом через сигнали в тіло. Але, звісно, я прагнула сама навчитися бачити тонкий план. І не лише для потреб енергетичної роботи, а й для того, щоб бути здатною бачити те, що зможе показати мені вища я.
Свою нездатність «бачити» я пов’язувала з тим, що майже не спроможна уявляти. Я навіть неодноразово бачену річ насилу відтворювала перед внутрішнім поглядом: якщо мені й вдавалося таке, то лише в загальному вигляді, без деталей. А що вже говорити про цілісну картину…
Щоправда, одного разу при виконанні вправи на розвиток образного мислення з курсу «Саморегуляція» (це було ще до того, як я отримала посвяту в космоенергетику) мені вдалося неймовірне. Я намагалась уявити квітку з числа тих, які фотографувала нещодавно (розраховувала, що так мені легше буде пригадати, як вона виглядає), але образ не тримався, сконцентруватися на ньому мені ніяк не вдавалося. Спробувала другу — той же результат. І раптом мені пригадалася квітка півонії, яку я не фотографувала жодного разу. На диво, цей образ утримувався на моєму внутрішньому екрані, я навіть могла роздивитись деталі. Півонії викликали асоціації з дитинством, тож я захотіла побачити кущ, що квітнув у палісаднику, і це мені вдалося. Вражена результатом, через кілька годин я вирішила повторити спробу, тільки тепер, щоб досягти більшої чіткості, спробувала уявити зрізану квітку півонії на темному тлі. І я її побачила! Виявилось, що я здатна повертати зображення, дивитись на нього згори і знизу. Я навіть бачила, як виглядає зріз стебла! А далі з цікавості (а чи вдасться додати до зображення ще щось?) я уявила цю квітку у вазі, яка зазвичай стояла на столі у вітальні будинку, де я жила в дитинстві. А потім виявила, що поступово, повільно обертаючись, я здатна роздивитись обстановку в кімнаті. Потім я уявила, що перейшла у свою спальню, і стала так само повільно оглядати її. Я навіть злякалася, наткнувшись внутрішнім зором на блакитні горщики для квітів: востаннє я бачила їх там років тридцять тому і з того часу не згадувала їхню характерну форму. Цей випадок показав мені, що в принципі уявляти-пригадувати я б змогла.
Через чотири місяці після знайомства зі своєю душею я почала практикувати подібне регулярно: мені хотілося навчитися бачити «картинки», які могла б транслювати мені душа, і я сподівалася, що розвиток самої здатності уявляти допоможе мені в цьому. Я намагалася згадувати старі фотографії, а також, орієнтуючись на той вдалий досвід з півонією, уявляла різні рослини.
Перші образи
Зрідка в мене траплялися спонтанні проблиски образів, я їм дуже раділа. Наприклад, у перший рік я зафіксувала в щоденнику: під час вечірньої медитації «іноді миготіли квіти (…), вони змінювались, і я намагалася їх розгледіти».
А за деякий час у хвилину слабкості і сумнівів у власних можливостях я побачила (і навіть без запиту до вищої я!) візуальне послання від неї. Вранці, коли я вже прокинулася, але ще лежала із заплющеними очима, мені привиділася висока гора зі схилами, порослими лісом, з верхівки якої спускалися круті сходи, що губилися десь унизу. Я зрозуміла тоді сенс цього образу, що був відповіддю на мої сумніви: «Так, усе це складно, попереду довгий шлях, але поступово, крок за кроком, ми будемо наближатися одна до одної».
Через півтора місяця після описаного епізоду, так само вранці після пробудження, коли я вирішила ще лежати із заплющеними очима (а раптом я щось відчую з боку вищої я, якусь її дію на тіло?), переді мною стали з’являтися різні картинки. Я не намагалася їх роздивитися чи затримати у свідомості, мене дивував сам факт їхньої появи: «Я що, і справді щось бачу? О, ще одна картинка. Невже я зможу ще щось побачити? Так, ось ще одна…» Я не запам’ятала тоді жодного зображення і пояснила собі цей калейдоскоп як перевірку моєї здатності сприймати візуальну інформацію від вищої я. Після цього я вирішила, що зранку виділятиму як мінімум годину для того, щоб і далі видивлятися щось подібне.
Шлях внутрішнього бачення
Перші спроби «побачити щось від неї» були безрезультатними. Зумівши сприйняти щось від вищої я неочікувано, я ніби наштовхувалася на стіну, коли хотіла робити це цілеспрямовано. Тоді я стала знову вправлятись у тому, щоб уявляти в деталях побачене раніше. Так, одного разу я стала згадувати, як виглядав латинський буквар, який я на той час не відкривала років сім. Мені вдалося пригадати понад 90 слів і зображень, розміщених на його сторінках (три чверті його змісту, як я перевірила пізніше). Учитель пояснив це активацією людської пам’яті в результаті збільшення доступу до неї вищої я.
Але не менше я раділа тому, що одного разу мені вдалося чітко уявити достиглий соняшник: стебло, листя, головку, чорне насіння і жовті пелюстки; я бачила, як з головки вилущується насіння, роздивлялась, як виглядає стебло на зламі — і це при тому, що я навіть не могла пригадати, коли востаннє тримала в руках головку соняшника, мабуть, ще в дитинстві. «Я ж не можу уявляти! Як це мені вдалося?» Такі випадки надихали на те, щоб продовжувати подібні заняття.
І от одного разу в спробі розслабити тіло я уявила, ніби розгладжую шкіру. Це уявлення саме по собі переросло в образ розсування руками високої трави, і врешті переді мною постав нечіткий образ: дівчата граються серед трави, бігають, сміються… Згадалася приємна на дотик тканина, ось вона тягнеться складками — це плаття дорослої жінки. Спитала потім вищу я, чи має вона стосунок до цих образів, і вона підтвердила: це був спогад про одне її втілення. Я зафіксувала тоді в щоденнику: «Виходить, є все ж таки крихітні проблиски та прориви». Це давало мені надію.
Лежати розслаблено із заплющеними очима, щоб мати змогу сприймати «картинки» від вищої я, стало моєю щоденною практикою. Іноді образ приходив одразу, ніби стаючи відгуком на мій стан. Так, одного разу, намагаючись розслабитися, я відчула, як сильно болять очі. Зблиснула думка: як добре було б, якби зараз хтось доторкнувся пальцями до повік… І промайнув образ: жінка підходить іззаду і кладе долоні на очі. Далі — образ дівчини: профіль, локон біля скроні, підколоте ззаду волосся… ХІХ століття? Ось видно, що вона в саду, виразно постали гілки дерева. Я роздивлялася все це досить довго, мене відволік різкий звук за межами квартири. Запитавши у вищої я, чи стосується побачене її минулого, я провалилась у сон на дві з половиною години (я і раніше засинала на годину-півтори після таких занять, але цього разу відпочинку знадобилося ще більше).
Тоді я ще не заглиблювалась у те, що саме було пов’язано у вищої я з цими образами, лише запитувала, чи стосуються вони її попередніх втілень. Головне було почати їх бачити.
Також я почала практикуватись у тому, щоб сприймати відповіді «так/ні» візуально. Заплющувала очі й уявляла умовну стрілку, відхилення якої в один бік означало «так», а в протилежний — «ні». Відпрацьовуючи цей спосіб, після одержання візуальної відповіді на своє запитання я просила продублювати її тілесним сигналом, щоб уникнути неточності.
Картини моєї душі
Перебравшись наприкінці березня 2022 року в інше місто, я опинилася в умовах, де зосередження, достатнє для того, щоб сприйняти візуальне «так/ні», стало для мене проблематичним, тому я просила вищу відповідати через сигнали в тіло. До відповідей через образ стрілки, що відхиляється в різні боки, я повернулася після того, як одержала змогу залишались у тиші на самоті упродовж довшого часу, про що я ще згадаю далі.
Зате в період, коли єдиним часом мовчазного зосередження для мене були хвилини в ліжку, поки я, втомлена, не провалюся в сон, вища я почала показувати мені зображення квітів. Не таких, як я уявляла собі, не схожих на земні, а космічно-фантастичних, намальованих кольоровим світлом на темному глибокому тлі. Ці зображення були динамічними, я бачила, як вони рухаються, як розгортаються пелюстки величезної квітки. Після того як я побачила це уперше, я подекуди просила вищу я: «Покажи мені квіти», — і мені неодноразово вдавалося їх роздивитися.
Від учителя я дізналася, що саме квіти є основним елементом зображень, які моя вища я створює при контакті з іншими душами. Одного разу, коли я перебувала в медитації під час такого контакту, мені навіть вдалося побачити елементи рослинного орнаменту, який також полюбляє малювати світлом моя вища я.
Тож, мабуть, і мій потяг до фотографування квітів і рослинності в цілому, замилування формами пелюсток і листочків, а можливо, і періодичні спалахи інтересу до декоративного розпису — усе це пов’язано з уподобаннями вищої я. Посміхаюся, думаючи про те, як цікаво все склалася: я показую душі красу природи, і передусім рослин, а вона мені — намальовані нею космічні квіти.
Читайте повну книгу «Зустріч зі своєю душею»:
Автор публикации
https://glubina.space/povist-pid-temnimi-zoryami-zmist/
https://glubina.space/u-prominni-svitanku-povist-iz-ciklu-pro-vtilennya-otael/
2 комментария
Клас! Ви так цікаво пишите, дуже захопливо. А крім того, ви даєте таку кількість практичних порад для розвитку навичок спілкування з ВЯ — я у захваті! Бо для мене «а що у ВЯ питати», «а про що з ВЯ говорити» — це дуже нагальне питання.
Дякую за ваш відгук! Мені дуже важливо знати, як сприймається написане. Якщо у вас будуть питання з приводу тексту, пишіть, я спробую відповісти.