Лілія Карбовська
Під темними зорями
1. Шоан
Цього разу мало бути інакше: Отаель обрала чоловічий сценарій. Як і її попередні втілення, людина буде абеєм, але, досягши повноліття, матиме змогу опинитися поза межами поселення. Це давало можливість побачити «світ» — світ господарів цієї планети, тих, що колись завоювали абеїв і створили для них закриті резервації.
У неї були колись чоловічі життя, що чергувалися з жіночими, ще в початковий період, коли сценарії для недосвідченої душі, що тільки-но опинилась на щільному плані, визначала програма вибору втілень. У світі, що рухався шляхом технічного прогресу, поселення абеїв ставали майданчиками для автозавантаження душ-новачків: прості сценарії простого життя, що перебігають під наглядом господарів, які дбали про розмноження й виховання абеїв, — можливість набуття первинного досвіду. А коли Отаель уже могла вибирати сама, у полі вибору втілень їй стали відкривалися сценарії життя людей, які з юності могли опинитися за кордонами поселень, і в переважній більшості випадків це були чоловіки.
Тому що після досягнення повноліття дівчата залишались в поселенні, їхнє життя було розписане наперед: за результатами ретельних медичних обстежень їх включили до програми відтворення — на них чекало запліднення і народження дітей. Якщо не вдавалося довести вагітність до народження здорової дитини, жінку стерилізували й переводили до програми забезпечення побуту чи програми догляду за дітьми, а найбільш здібних — до програми освіти, що давала їм можливість ставати помічницями наставників в школі. Така ж можливість була в жінок після четвертих пологів — змушувати народжувати більше господарі вважали недоцільним.
Головне було під час вагітності й пологів не набути невиліковних захворювань, які перешкоджали участі в іншій програмі, бо тоді для людини залишався лише один шлях — «за межу» (туди ж потрапляли й чоловіки, більш не здатні до роботи в поселенні). Що відбувалося з людьми, яких відправляли за межу, не знав ніхто — звідти не поверталися. Так само не повертилася ті, хто покидав поселення, щоб потрапити «у світ». Але про «світ» говорили в школі, яка якраз і готувала молодь до життя в ньому: окрім усіх здібних юнаків, туди могли потрапити нечисленні дівчата, яких із самого початку визнали нездатними до участі в програмі відтворення, але вважали здатними жити «у світі». А жити там треба було так, щоб господарі були задоволені.
Досі Отаель обирала жіночі втілення — за період автозавантаження вона встигла визначитись із тим, що їй ближчий жіночий вектор енергії. Але оскільки вектор передбачає переважання одного типу енергії над іншим, а не повну відсутність протилежного, для рівноваги їй варто було б час від часу брати чоловічі життя.
Нинішній сценарій відкривав можливість вийти за рамки життя в поселенні абеїв, які Отаель, здавалося, вивчила вже вздовж і впоперек — і в період автозавантаження, і після нього, коли вона обирала для втілення жіночі тіла і переживала народження дітей, виховання маленьких абеїв, роботу помічницею у школі… Нинішнє життя мало дати їй зовсім новий досвід.
***
Шоан не чекав від «світу» нічого доброго, хоч у школі говорили, що шанси в нього були непогані. Як мінімум, шанси вдало пройти відбір.
Про відбір розповідали докладно. І готували юнаків до того, що після закінчення навчання й докладної перевірки стану здоров’я кращі з них зроблять внесок у програму відтворення, здавши біоматеріал, а потім їх вивезуть у місто, де протягом кількох днів господарі обиратимуть собі серед них «помічників». У перший день ціна була найвищою, а до останнього дня вартість юних абеїв зменшувалася до такої, що ледве покривала витрати держави на їх народження, утримання й виховання. Ті, кого так і не обирали упродовж визначеного часу, все ж таки не були марно втраченими для держави: вони примусово включалися до дослідницької програми, що означало участь у медичних експериментах у рол піддослідних.
Шоан він був невисоким і худорлявим, мав великі очі й тонкі риси обличчя. Такі юнаки цінувалися високо. Більше коштували лише дівчата — їх надходило на продаж так мало, що цю покупку могли дозволити собі лише дуже забезпечені люди.
Так що за кілька днів він уже матиме хазяїна. Потім — обов’язкова стерилізація, що виконувалася за рахунок держави перед тим, як хазяїн одержував купленого «помічника». І почнеться нове життя.
***
На другий день торгів молодик невисокого зросту зайшов до скляної кабінки, у якій сидів Шоан, звелів йому встати, ретельно обдивився з усіх боків, поставив декілька запитань щодо того, як Шоан бачить свою роль у будинку хазяїна, а потім заглибився у вивчення висновків державного лікаря про стан здоров’я Шоана, вивішених на загальний огляд. Оглянувши ще кількох абеїв, він вреші-решт зупинив свій вибір на Шоані.
Через тиждень державний службовець доставив Шоана до будинку хазяїна. Коротка офіційна процедура передачі — і чиновник защебнув на зап’ясті «помічника» ідентифікаційний браслет.
Здавалося, що в перші хвилини, залишившись із Шоаном наодинці, хазяїн відчував певну незручність. Він провів «помічника» будинком, переконався, що той уміє користуватися побутовим приладдям (недарма до шкіл абеїв завозили останні зразки хатньої техніки зі світу господарів), показав двері невеликої кімнати, де тепер житиме Шоан. Відвів його на кухню, налив склянку прохолодного напою. Потім, давши великий рушник, вказав на двері ванної. А після того як Шоан вийшов звідти, відвів раба до його кімнати.
На ліжку громадилася купа жіночого одягу абеїв — декілька комплектів святкового вбрання яскравих кольорів. Хазяїн кивнув: «Перевдягайся!» — і, зауваживши розгубленість Шоана, додав: «Так, прямо тут». Тепер він почувався досить впевнено.
Здавалося, хазяїн насолоджувався збентеженням юнака, який, роздягнувшись, почав приміряти жіночі убори. Він навіть взявся допомагати Шоану — сам обгортав його стегна шматком тонкого полотна, туго затягував на талії юнака широкий пояс. Роздивившись чергове вбрання, хазяїн зі сміхом командував: «А тепер давай інше», — і юнак перевдягався знову. Напруга спала, Шоан навіть став потроху посміхатися під час цієї розваги. Коли передивилися все, хазяїн відібрав наряди, що найбільше припали йому до смаку. «Ось це ти тепер носитимеш. Тільки це, — виділив голосом слово «тільки». — От прямо зараз і почнеш». І показав пальцем на один комплект.
Коли юнак передягнувся, хазяїн підійшов до нього, усміхнувся задоволено: «Як же гарно! Справжнісінька дівчинка», — і раптом із силою штовхнув Шоана в бік ліжка. Далі було дуже боляче… Про це у школі не попереджали.
***
Ця жінка старшого віку з’являлася в домі хазяїна лише зрідка. Шоан знав, що її звати Раневер. Він чекав на її візити, бо в її товаристві хазяїн поводився так, ніби зійшов з картинки шкільного підручника, за яким юних абеїв навчали правилам поведінки «у світі». Але, здається, Раневер розуміла, що відбувається насправді. В усякому разі, так думав Шоан, коли він ловив на собі її довгий погляд. Здавалося навіть, що вона йому співчуває.
Часи, коли Шоану здавалося, що гнів хазяїна спровокований його незграбністю та невправністю, давно минули. Тепер він знав: як би він не старався, хазяїн все одно зірве на ньому злість за всі неприємності, що трапилися з ним. Шоан навіть став підозрювати, що саме для цього й існували «помічники» — бути об’єктом для скидання агресії.
Цього дня Шоану було особливо важко. Здається, навіть Раневер це помітила.
Він ледь не зіткнувся з нею у коридорі, коли ніс на кухні тацю з посудом. І зупинився, побачивши, що вона пильно дивиться на нього. Раневер мовчки взяла його за зап’ястя і приклала свій палець до його браслета — якраз біля того місця, де була кнопка виклику служби доброї смерті. Ще раз подивилася на нього — і пройшла в кімнату до його хазяїна. Звідти почувся сміх.
Шоан був збентежений. У хвилини найвищого болю він і сам не раз думав про цю можливість — покінчити з життям раз і назавжди. В усякому разі він зможе померти як людина. А подальше існування все більше перетворювало його на залякану тварину, що боїться навіть тіні свого хазяїна. Який, можливо, колись його скалічить або навіть вб’є. Звісно, ненавмисне, бо хто ж у здоровому глузді псуватиме таку дорогу іграшку? Але коли захопиться, то може і вбити — з кожним днем це ставало все очевиднішим. Краще вже з власної волі. Ось і ця стороння людина, схоже, вважає так само.
Послуги служби доброї смерті були доступні для кожного раба, за винятком тих, у кого помер хазяїн. З моменту натискання кнопки виклику раб опинявся під захистом держави, яка швидко забирала його з дому хазяїна і за кілька днів гарантувала смерть без страждань. У школі пояснювали, що служба ця створена державою в обопільних інтересах «помічників» і їхніх господарів. Вона мала запобігати випадкам, коли раб, доведений до відчаю, міг убити хазяїна, щоб припинити знущання над собою, — для раба це також означало смерть, але вже не добру. Наставник у школі попереджав: після виклику служби шляху назад уже не буде, єдиною альтернативою добрій смерті може бути дослідницька програма. Був, правда, ще один варіант… але випадки, коли він спрацьовував на практиці, можна було перелічити на пальцях. Людину, який опинялась у службі доброї смерті, можна було встигнути викупити в держави. Але ціна була значно вищою, ніж та сума, яку свого часу заплатив за нього хазяїн. Наставник говорив, що це було зроблено для захисту інтересів господарів: а ну як хтось недоброчесний змовиться з рабом, щоб потім самому його придбати? Звісно, висока ціна не гарантувала, що змови не буде, але в цьому випадку хоча б не страждали інтереси держави. Чи було там ще щось?.. Шоан намагався пригадати все, що вчив про це у школі.
Але жест Раневер… може, це вона так натякнула, що хоче викупити його? Думка з’явилася на мить і згасла. Бо навіщо він їй, та ще й за такі великі гроші? Ні, не варто тішити себе марними надіями.
Здається, хазяїн щось відчув — увечері він ніби оскаженів… Відкладати далі сенсу не було.
Дочекавшись, поки хазяїн засне, Шоан вийшов за поріг дому і притиснув палець до того самого місця на браслеті, а потім у форматі відеозв’язку підтвердив свій намір. Диспетчер повідомив, що представник служби має прибути за пів години. Шоан притулився до стіни і став чекати. Попереду в нього була добра смерть.
***
У приміщенні служби Шоана зразу відвели до кімнати, де чиновник перепрограмував його браслет, стерши відомості про колишнього хазяїна, а потім запитав у Шоана, чи потрібна йому зараз медична допомога. А після того запропонував приєднатися до дослідницької програми, підкреслюючи розмаїття наукових напрямків, які потребують добровольців для експериментів. Шоан відмовився: з нього вже було досить. Далі службовець повідомив, що Шоан буде внесений до списку осіб, яких можна буде викупити в держави протягом тижня. Якщо ж цього не відбудеться, він одразу може розраховувати на добру смерть. Наостанок Шоан одержав пакет, у якому була довга чоловіча сорочка, — він мав перевдягнутися, щоб можна було повернути жіноче вбрання його колишньому хазяїну.
Дні тяглися повільно. Шоан перебирав епізоди життя з хазяїном, знову запитував себе: «А може, варто було перетерпіти?» — і знову доходив висновку, що вчинив правильно. Думав він і про дослідницьку програму, доступ до якої залишався відкритим увесь цей час. Але його вона лякала значно більше, ніж швидка смерть. Промайнув спогад про Раневер, але він не став на цьому зупинятися, лише посміхнувся, згадавши, як тоді на мить подумав, що вона натякає йому на викуп.
У якийсь момент число днів перевалило за сім, і Шоан зрозумів, що тепер смерть може прийти в будь-який момент…
На десятий день мовчазний співробітник вивів його з кімнати й повів по коридору. Шоан опинився в тому ж кабінеті, де проходила перша співбесіда. За столом сидів усе той же службовець. Указавши Шоану на стілець, він сухо запитав, чи не змінив той свого наміру і чи не хоче в цей останній момент приєднатися до дослідницької програми. Шоан заперечно похитав головою. Службовець кивнув і натиснув на кнопку. Двері кабінету відчинилися. За ними стояла Раневер. Службовець узяв Шоана за зап’ястя, щоб наново перепрограмувати ідентифікаційний браслет.
***
Він любив її щиро. І йому здавалося, що вона теж його любила, навіть тоді, коли робила йому боляче. «Мені дуже треба», — пояснювала вона, ласкаво торкаючись його тіла, яке перед цим корчилося в пароксизмі болю. Шоан вірив: їй справді треба. І тішився тим, що саме він став тим, хто може такою ціною дарувати їй радість.
Любов до Раневер він проніс через усі роки, які провів у неї в домі.
Захворівши, Раневер сама обрала собі час для смерті. І оплатила евтаназію на двох: спочатку вона, а потім він. Шоан був розчулений: її вибір рятував раба від виселення «за межу», яке страшило його ще з юнацьких часів.
Незадовго до запланованої смерті вона згадала той епізод з браслетом. «Як добре, що ти наважився зробити правильний вибір!»
І тоді він нарешті запитав у неї:
— А що ти мала на увазі, коли торкалася мого браслета? Ти вже тоді задумала відкупити мене у служби доброї смерті?
— Так, уже тоді.
— А чому ти зразу мені про це не сказала? — обережно спитав він, згадавши свій стан упродовж тих десяти днів. Але потім поспішно додав: — Ні, це не важливо, головне, що ти встигла забрати мене після закінчення тижня. Адже в будь-яку мить…
Вона засміялася:
— Так ти дійсно думав, що я встигла в останній момент… Та я зв’язалася з ними на другий день, одразу ж, як тільки дізналася про все це від твого колишнього хазяїна! І ще й твоє додаткове перебування на три дні оплатила! Для того, щоб, переживши за цей час близькість смерті, ти був мені ще більше вдячний і любив мене ще сильніше. І бачиш, як усе добре спрацювало!
У Шоана перехопило подих. Він відвернувся до стіни. Знадобилося кілька хвилин, перш ніж він знову зміг подивитися на неї ясним поглядом, сповненим любові.
Так, Раневер не помилилась у своїх розрахунках. Усе спрацювало добре.
***
Рамі-Ен, чиїм втіленням була Раневер, познайомився з Отаель незадовго до закінчення цих людських життів.
Рамі-Ен. …Без мого втручання в тебе нічого б не вийшло. Це твоє втілення було б недовгим: якби не натяк Раневер, Шоан міг би дотягти до того, що хазяїн дійсно вбив би його. Або скалічив, що в принципі те саме: хворого відправили б «за межу», а там Шоан не вижив би. У тому кліматі й здорові довго не живуть.
Отаель. Я знаю, в мене вже було таке життя.
Рамі-Ен. А наважившись врешті на добру смерть, без Раневер він так би там і помер.
Отаель. Так, у дослідницьку програму він би не пішов.
Рамі-Ен. І правильно. Ти знаєш, що це? Була там?
Отаель. Ні.
Рамі-Ен. Я — знаю, був там з іншого боку. (Після паузи, не дочекавшись відповіді Отаель.) І як ти думаєш бути далі? Знову будеш брати сценарії жінок абеїв, життя яких не виходить за межі поселень? Які вмиратимуть у пологах, а якщо виживуть, то під керівництвом господарів-наставників будуть промивати мізки майбутнім рабам, розказуючи їм казки про те, що доброю поведінкою можна завоювати прихильність хазяїна.
Отаель. Ні, цього я вже маю вдосталь.
Рамі-Ен. А якщо знову втілишся в чоловіка, то так само не впораєшся. Але як інакше тобі вивчити цей світ? Ролі господарів ти ще не потягнеш.
Отаель. Я знаю. Можеш щось порадити мені?
Рамі-Ен. Так, можу. Ми можемо втілюватися разом. І я допомагатиму твоєму абею. Або безплідній жінці з народу абеїв, якщо ти візьмеш такий сценарій. Це буде для тебе не зайве, поки я ще залишаюсь у цьому світі.
Отаель. Поки?
Рамі-Ен. Так, скоро я піду звідси. До речі, можу взяти тебе із собою. У світ, де для тебе знайдуться більш цікаві жіночі ролі.
Отаель. Але чому ти мені це пропонуєш?
Рамі-Ен. Я міг би сказати про нестримний потяг допомагати менш досвідченим… але ні. Мені з тобою цікаво. Не менш цікаво, ніж моїй Раневер було цікаво з твоїм Шоаном. І не набрид же він їй за стільки років! Сподіваюсь, і ти мені не набриднеш.
***
Новий світ був зовсім іншим. Але проблему вибору сценарію для подвійного втілення ці дві душі вирішили тут так само, як і в останніх життях у попередньому світі: Отаель вбудувалась у сценарій, який обрав її партнер.
Ось зараз її дівчина, здмухуючи з обличчя волосся, розвіяне вітром, несе від ріки відра з водою. А десь там, за обрієм, де зараз сідає сонце, готується до нападу на село група чоловіків із сусіднього племені. Їхній ватажок молодий, але про нього знають усі навколо. І в нього ще й досі немає жінки.
Завтра долі цих людей переплетуться. Якщо вірити сценарію, найближчими роками вона йому не набридне.
Читайте повну повість «Під темними зорями»:
Автор публикации
https://glubina.space/povist-pid-temnimi-zoryami-zmist/
https://glubina.space/u-prominni-svitanku-povist-iz-ciklu-pro-vtilennya-otael/
