Останнім часом приділяю ще більше уваги прогулянкам серед зелені. Ось і вчора, ідучи додому з через парк, у пошуках вражень («а що я зможу помітити сьогодні?») звернула на доріжку, що веде до самого його краю, а потім перейшла на землю між деревами. І там запропонувала вищій я приєднатися, щоб ми погуляли разом. А потім раптом помітила у траві стиглу аличу — і далі вже занурювалася в палітру відчуттів: світло сонця, теплий повів вітру, запах землі та зелені, дотик до тоненьких травинок, які треба розгорнути, щоб узяти золотисту кульку, що аж сяє у променях сонця, і прохолода стиглого плода…
Під час таких прогулянок я тепер згадую уривок з роману, текст якого одержала для редагування і вже почала читати. На моє прохання автор, Ерієм, дозволив процитувати:
«Повільно включаючись усе глибше в тіло, Хіеродріон відчував, як Ахашрун занурюється в його пам’ять і його свідомість ніби оповиває її, і ось уже він проступає прямо на поверхні її шкіри, сприймаючи дотик води, виглядає у світ її очима, вбираючи гру кольорів і світла, чує биття серця і ритм дихання, наповнюючись їм усе глибше, і всотує це одкровення — бути людиною.
Він простягає перед собою руки, розглядає перетинки між пальцями, бачить зграйки рибок ,що пропливають перед ним, охоплює поглядом розлогі сади коралів, і губи Ахашрун розтягаються в посмішці, коли він ловить мерехтіння сонця серед чудернацьких різнокольорових перистих водоростей. Кілька сильних рухів ногами — і його несе вперед, і чоло його рухає собою воду, вловлюючи її обтічні коливання, піднімаються груди, спалахують в очах відображеним блиском кольори навколишнього світу: «Я — людина».
Цей фрагмент — про глибоке занурення вищого я у тіло людини, можливість відчувати через нього і керувати їм.
Згадую цей уривок і завжди посміхаюся, бо подібне (пишу «подібне», бо ступінь зближення з тілом моєї вищої я все ж відрізняється від зображеного, до такої глибини вона ще не дійшла) відбувається зі мною під час прогулянок наодинці: коли моя вища я максимально зближується з тілом, вона може сприймати світ через мої органи чуття і здатна включатися в рух.
І тоді є в неї і тепло сонячних променів, що ласкаво лягають на шкіру, і глибина блакитного неба, і кроки по витоптаній стежці чи по траві, що стелиться під ноги, і прохолодне листя подорожника, і мереживо споришу, і невагомий пилок на пальцях, якими вона торкається квітів… І мені так радісно за неї.
Автор публикации
https://glubina.space/povist-pid-temnimi-zoryami-zmist/
https://glubina.space/u-prominni-svitanku-povist-iz-ciklu-pro-vtilennya-otael/
2 комментария
Вау… дуже гарно! І ваше оповідання, і уривок з роману. — Прочла з задоволенням
Дякую за ваш відгук! Твори Ерієма допомагають мені краще розуміти, що відбувається в процесі моєї взаємодії з вищою я, ніби накреслюють сітку координат, що допомагає мені орієнтуватися, на якому етапі я перебуваю зараз.