Позаминулого року я почала створювати невеличкі оповідання про втілення однієї душі. За рік виникло декілька таких текстів, одні з них виглядають більш-менш закінченими, інші — ні. Ще не придумала, як мені з ними бути, тож поки відклала їх, сподіваючись пізніше доробити, а в перспективі (якщо мені вдасться) — зв’язати в один цикл. Але покажу вже зараз, щоправда, з купюрами, уривок з оповідання «Потреби душі» (поки що це єдина оповідь, якій я придумала назву), що продовжує тему мого попереднього допису — початок спілкування людини з вищим я. Тут герой мав подумати, перш ніж прийняти важливе рішення.
«Покинувши будинок учителя, Шинан одразу пішов до лісу, на своє улюблене місце. Поки всі на роботі, його ніхто не потурбує.
Він не боявся ніскільки. Якщо це збільшить шанси на успіх усієї справи, прискорить звільнення душі з колообігу втілень, то він готовий. Саме це він і скаже завтра учителеві…
— Не треба так! — раптовим проблиском майнула думка. Що не треба? Що це взагалі прийшло йому в голову? І власне, чому не треба?
Шинан потрусив головою, ніби намагаючись фізично позбутися дивної думки, що застрягла в його свідомості, немов скалка, яку ніяк не вдається витягнути з пальця. Ну як у дитячих казках, де злий дух збиває людину з доброго шляху. Але в реальності ні на яких казкових духів такі думки не спишеш… Людина сама відповідає за те, що приходить їй в голову. Ну, якщо не брати до уваги ідею, що зі свідомістю людини може спілкуватися її душа… Учитель згадував про таке, але не зупинявся докладно. І зрозуміло: навіщо заглиблюватися в таку дивну теорію? Яка розумна людина серйозно сприйме думку, що свідомість людини і свідомість її душі існують окремо? Людська свідомість — це і є її душа. Так скажуть і ті, хто вірить, що новонароджена душа проживає одне-єдине життя і після смерті людини назавжди переходить у потойбічний світ, і ті, хто переконаний, що душа, вживаючись у чергове людське тіло, втрачає пам’ять про своє минуле.
Від цих думок Шинана відволікло несподіване відчуття, ніби хтось натиснув йому на зап’ястя. Він підніс руку до обличчя і розплющив очі: шкіра зап’ястя виглядала так, як і раніше, однак тиск не послаблювався. Дивно… але в реальності цього відчуття сумнівів не виникало. Хвилини через три воно зникло.
Шинан заплющив очі. Знову згадалася та химерна ідея про дві свідомості в одному тілі — і ніби у відповідь на цю думку знову виникло відчуття тиску на ліве зап’ястя, що протрималося кілька хвилин. Та що відбувається? А що як це пов’язано — його думки і це відчуття? Коли у відповідь на це припущення відчуття з’явилося знову, він, здається, навіть і не здивувався. Ну точно, це тіло реагує на його думки, як він одразу не зрозумів. І не дивно, що реагує, з огляду на те, що очікує на це тіло найближчим часом… Шинан зосередився на відчуттях на зап’ясті, але тепер їх чомусь не було. «Неправильно? Це не реакція мого тіла?» — а ось тепер тиск з’явився знову. Схоже, так можна спілкуватися! Але хто торкається його руки? Не розуміючи вповні, на що очікує, він стиха прошепотів:
— Ти хочеш поговорити? — і майже зразу відчув дотик до зап’ястя. Уже більш впевнено він продовжив:
— Хто ти?
Нічого не відбулося. Шинан знизав плечима: «І на яку відповідь я розраховував? Зрозуміло ж, що тут лише «так» чи «ні». Треба перераховувати варіанти. Але які?»
Відчуваючи незручність перед самим собою, він промимрив:
— Може, ти такий дух, яким лякають дітей?
Нічого. Ну, зрозуміло, про що тільки він думав, коли таке запитував.
— Може, ти привид?
Знову нічого. І не дивно, до чого тут привиди… Але що ще можна спитати? А якщо.. Врешті, що він втрачає? І з відчуттям, що говорить ще більшу нісенітницю, ніж було до того, Шинан запитав:
— Ти… моя душа, яка існує окремо від моєї свідомості?
(…)
— Ти знаєш, що я маю вирішити сьогодні?
Ствердний дотик.
— Тобі це треба?
Нічого. Про всяк випадок він перепитав:
— Ти не хочеш, щоб я це робив?
А тепер — дотик до руки.
(…)
Шинан хотів ще багато про що запитати, але відчув, як сильно втомився, ніби багато працював у полі… Він так і сказав своїй душі. (…)
— Здається, я зараз впаду й одразу засну… — і Шинан ліг на землю й заплющив очі. У напівсні виникло відчуття, ніби хтось дивиться на нього з любов’ю».
Автор публикации
https://glubina.space/povist-pid-temnimi-zoryami-zmist/
https://glubina.space/u-prominni-svitanku-povist-iz-ciklu-pro-vtilennya-otael/
2 комментария
Мені сподобався цей уривок, хотілось би почитати інші оповіді з вашого циклу
До упорядкування цих оповідей руки ще не дійшли, замість цього я почала писати великий текст про нюанси своєї взаємодії з вищою протягом кількох останніх років, але він не художній. Половина вже є 🙂