Про концепцію «вищого я» я дізналася з текстів того, хто пізніше став моїм учителем. Вищим я він називав душу, яка переміщується між втіленнями. До того часу тема реінкарнації мене не цікавила, хоча, звичайно, якісь уявлення в мене були, переважно з художніх творів. Утім, навіть цього мені вистачило, щоб побачити особливість даної концепції: тут ішлося про вище я як про окрему свідомість, відмінну від свідомості особистості, що стала його втіленням (і це суперечило поширеному уявленню про те, що безсмертна душа, набувши чергового втілення, забуває про все та існує як свідомість конкретної людини).
Отже, ключовим моментом була ідея існування двох свідомостей (вищого я та особи, що стала його втіленням), між якими можлива взаємодія. Пам’ятаю, як на початку я була збентежена: чому в нашій культурі немає згадок про таке? А потім згадала Сократа. Ну, говорив же він зі своїм даймонієм, і коли повідомляв про це, то розраховував на розуміння своїх слів.
Ось тільки до самої себе я цю ідею ніяк не могла прикласти. Мені здавалося, що саме в мене вищого я немає, ну, майже немає, бо вище я від мене відвернулося, а може, і взагалі від мене відмовилося, бо йому дуже не сподобалося те, як я проживала своє життя. А отже, перспектив контакту в мене немає. Але тема мене дуже сильно цікавила, і я продовжувала і далі вчитуватися в те, як розгортається контакт з вищим я в іншої людини. Проблема була в тому, щоб визнати існування цього в себе самої.
Справа зрушила з місця, коли я отримала посвячення в космоенергетику. Напрацювання космоенергетичних частот вимагало тривалого зосередження – і моє вище я скористалося тим, що два місяці поспіль я старанно зосереджувалася на власних відчуттях по півтори години на день. За цей час вище я змогло пробитися до моєї свідомості, і в нас вималювалася тонесенька ниточка контакту: вище я знайшло спосіб доносити мені відповіді «так/ні». Відтоді я знала, що вище я в мене є, що воно цікавиться тим, що я роблю, зацікавлене в тому, щоб я займалася енергетичною практикою, і хоче допомогти мені в цьому. І попереду був шлях до кращого розуміння, яке воно – моє вище я. Точніше, яка вона.
Картина: Lidia Wylangowska, «Time»
Автор публикации
https://glubina.space/povist-pid-temnimi-zoryami-zmist/
https://glubina.space/u-prominni-svitanku-povist-iz-ciklu-pro-vtilennya-otael/
3 комментария
ви писали: «зосереджувалася на власних відчуттях». Ви маєте на увазі тільки тілесні відчуття, чи почуття теж? Я чого питаю — бо не можу зрозуміти як можна (яким методом) довго концентруватися на відчуттях. Тобто — я сканую тіло, відчуваю: холодно/спекотно, або хочеться пити, або там, наприклад, кішківник урчить… — але я не знаю — що далі робити? Весь час сканувати тіло? Тому й питаю — можливо про почуття теж мова йде?
Тут мала на увазі лише тілесні відчуття. Півтори години щодня — це було напрацювання космоенергетичних частот (три різні частоти по півгодини кожна), воно потрібне перед тим, як людина почне застосовувати ці частоти для вирішення певних завдань. Я відкривала на себе певну частоту і, стоячи під потоком енергії, як під душем, прислухалася до того, як я відчуваю на собі її вплив, порівнювала, чим це відрізняється від того, як я відчуваю другу і третю частоту. Мій стан змінювався, і я відстежувала, що зі мною відбувається. Наприклад, могло виникати відчуття, ніби по мені прокочується хвиля, стискання голови, поколювання, тиск на зап’ястя. Це все було ще до мого посвячення в систему Сол-Райн.
Дякую за відповідь. Дуже цікаві ваші спостереження у «Спогаді», і ваша відповідь добре доповнила моє розуміння тілесних відчуттів.
П.С. І картина в цьому пості шикарна, дуже добре передає ваш настрій при написанні посту! Мене заворожує її споглядання.