Цього разу почну з теорії: «…для душі існує серйозна мотивація занурюватись у людське життя. Якщо вже є бажання завершити ланцюжок втілень, достатньо знань для цього, є намір продовжити життя на тонкому рівні, то варіантів не залишається: покинути щільний план можна, тільки дійшовши до фінальної точки його розвитку — повної інтеграції. А передувати цьому, природно, буде підготовка, різні етапи шляху, що у співвідношенні з людським часом може займати десятки тисяч років, бо справжня адаптація до тіла з боку вищого я — процес тривалий» (Ерієм, «Вічність у деталях», книга 1).
Одним з етапів цього шляху є таке підлаштування вищого я до тіла людини, що дозволить душі сприймати світ через людські органи чуття.
Я вже згадувала про такі процеси неодноразово, але позавчорашній яскравий досвід вартий того, щоб про нього сказати окремо: на концерті «Іспанська гітара» ми разом слухали музику.
Як тільки пролунали перші звуки, я сіла рівненько, заплющила очі, запросила вищу я приєднатися до прослуховування — і відчула, що вона зробила це. А далі була година неймовірних вражень, посилених за рахунок почуттів вищої я, які вливалися в мої.
Сиділа я отак із заплющеними очима в першому ряду. Між мною і голосом гітари не було нічого, звучання накочувалося хвилями, звуки здавались об’ємними… Не знаю, що там відбивалося в мене на обличчі, але в певні хвилини мені хотілося розплакатись від сильних почуттів.
Найбільше емоцій викликали «Спогади про Альгамбру» (Ф. Таррреґа) та «Астурія» (І. Альбеніс).
Картина: Lidia Wylangowska
Автор публикации
https://glubina.space/povist-pid-temnimi-zoryami-zmist/
https://glubina.space/u-prominni-svitanku-povist-iz-ciklu-pro-vtilennya-otael/
