Бувало, коли в розмові я побіжно згадувала, що маю деякі відомості про попередні втілення своєї душі (вищого я), то чула запитання: звідки я це знаю, мабуть, зверталася до регресолога? Відповідала тоді, що я сама для себе регресолог, про втілення душі дізнаюся самотужки, різними шляхами.
От якраз нещодавно був такий випадок, тож можу проілюструвати один із цих шляхів – коли все починається з того, що мене сильно (дуже сильно!) зачіпає щось побачене або почуте.
Цього разу все почалося з цитати, побаченої в тексті свого вчителя, Ерієма. Це був вислів Сенеки.
Ця фраза миттєво занурила мене в спогади: мені 16 років, я переписую в товстий зошит уривки з «Моральних листів до Луцилія» Сенеки, бо книгу треба повернути в бібліотеку, а я хочу зберегти для себе вибрані місця.
А далі цей спогад змінюється сильним хвилюванням, аж до тремтіння, і я вже розумію, що справа стосується вищого я, тому сідаю зручно, аби нічого не відволікало, заплющую очі та подумки уточнюю, чи це дійсно запрошення до розмови з боку моєї душі. А далі вже розпитую, про що йдеться, вслухаючись у відповіді, що проблискують у свідомості, а коли втомлююся прислухатися, переходжу в інший формат діалогу: ставлю питання, що передбачають відповідь «так/ні» (так мені легше сприймати відповіді вищої я, але це збільшує імовірність похибок у випадках, коли я, поставивши питання з відкритою відповіддю, пропоную вищій я обрати найближчий з кількох запропонованих мною варіантів, як у тестах).
Із першої розмови я дізналася, що вищій я пригадалося втілення часів Сенеки. Спочатку я не зовсім зрозуміла, що саме робив чоловік, який був тоді втіленням вищої я. Його цінність полягала в тому, що він був грамотний… мав записувати, переписувати… Ну я й визначила його як секретаря. І лише пізніше до мене дійшло: та він же переписував книги! Це було потрібно господарю для формування приватної бібліотеки (так, можна було купити готовий примірник книги в тогочасних видавців, але, виходить, господар цим не задовольнявся). І тексти Сенеки він хотів мати теж )))
І на завершення історії: сьогодні я прочитала уривок з іншого твору Сенеки, якраз на тему приватних бібліотек, у якому автор іронізує з приводу людей, що збирають вдома незліченну кількість книг (innumerabiles libros et bibliothecas), але їх не читають: книжки використовуються як прикраси (ornamenta) обідів (я так думаю, йдеться про те, що власники хваляться новими придбаннями перед гостями) і для оздоблення стін (тут зрозуміло, шафи з книгами попід стінами гарно виглядають). Ну от, буде в мене привід для наступної розмови з вищою я: спитаю, чи читав потім власник бібліотеки переписані для нього тексти? 
На картині – давньоримська книга. Фрагмент фрески, Помпеї.
Автор публикации
Мої повісті про втілення душі на ім'я Отаель:
https://glubina.space/povist-pid-temnimi-zoryami-zmist/
https://glubina.space/u-prominni-svitanku-povist-iz-ciklu-pro-vtilennya-otael/
https://glubina.space/povist-pid-temnimi-zoryami-zmist/
https://glubina.space/u-prominni-svitanku-povist-iz-ciklu-pro-vtilennya-otael/
