Перші думки про вище я
Про вище я як про енергоінформаційну матрицю, що переходить від втілення до втілення, я вперше прочитала в текстах того, хто потім став моїм учителем. Звісно, із самою ідеєю реінкарнації я давно вже була знайома, але досі особливого враження вона на мене не справляла і до себе самої я її не прикладала. І взагалі, після завершення періоду захоплення православ’ям у ранній юності я вважала себе винятково тверезомислячою і була переконана, що говорити про душу варто лише в контексті людської психіки, а все інше — ілюзії, які допомагають людям витримувати тягар власного життя.
Але концепція, яку я тепер бачила перед собою, істотно відрізнялася від усього того, з чим я була знайома: вище я тут описувалося як окрема особистість. І контакт з ним людини буквально поставав як взаємодія двох осіб.
Спочатку я була збентежена… Так, в історії культури є багато згадок про розмови людей з різними вищими силами, але ж ці сили поставали зовнішніми щодо людини — божества, янголи, демони, наставники. А розмовляти з душею, втіленням якої я є, — де таке чувано? Ну точно легше прийняти традиційну ідею, що моя свідомість — це і є свідомість моєї вічної душі, яка на час втілення втратила пам’ять. Тільки от останнє мене не зачіпало зовсім. На відміну від того, про що я тільки-но дізналася.
Але це не означало, що я одразу кинулася шукати шлях до контакту зі своїм вищим я. Навпаки, спочатку мені навіть подумалося, що вищого я в мене вже немає. Ну, не те щоб зовсім немає, але, напевно, упродовж свого життя я вже розчарувала його настільки, що воно від мене максимально абстрагувалося, так що на його взаємодію зі мною не варто й розраховувати. Тож спроб встановити контакт я не робила. Але продовжувала уважно вчитуватися в опис того, як розгортається контакт з вищим я в іншої людини.
Зустріч
Не наважуючись прямо звертатися до своєї душі, я зайшла в з іншого боку: одержала посвячення в перші частоти космоенергетики. І ось у процесі їх напрацювання (мені потрібно було півтори години на день зосереджуватися на власних відчуттях!) я почала помічати повторювані реакції тіла, які початково списувала на дію енергетичних частот. Такі ось індивідуальні реакції: тиск на зап’ястя, мимовільні рухи рук… Аж поки в певний момент напрацювання вони не припинилися: вплив частот є, а «індивідуальних реакцій» чомусь немає.
Потім вони знову відновилися, але питання залишилося: а куди вони дівалися тимчасово? Можливо, вони й не були тілесним відгуком на дію космоенергетичних частот? А що ж тоді це було? І врешті я наважилася висловити припущення: а якщо це… вище я? І спробувала звернутися до нього. Ось так через два місяці зосередженого прислухання до власних відчуттів я зрозуміла: вище я в мене є, і зараз воно намагається достукатися до мене через тіло.
Головне було це зрозуміти, а далі все пішло значно швидше: якщо вище я може довільно викликати в мене певні тілесні відчуття, то я можу домовитися з ним про сигнали в тіло, що позначатимуть «так», «ні», «трохи або частково», «багато», «мало» — і можна буде ставити різні запитання. Щоб полегшити розуміння вищим я моїх слів (бо я ще не знала, наскільки добре моя душа сприймає сказане мною), запитання я формулювала лаконічно і навіть проговорювала їх вголос — це допомагало мені досягати більшої чіткості висловлювань.
Тоді я ще не усвідомлювала, як мені пощастило: моє вище я не тільки чує сказане мною, але й добре орієнтується в людському тілі, завдяки чому може видати мені у відповідь певну тілесну реакцію. Тільки пізніше, коли я порадила іншій людині домовитися з вищим я про подібні знаки, я зрозуміла, що здатність до чітких сигналів у тіло — це не те, що душа має «у заводських налаштуваннях». Це навичка, яку вище я розвиває із часом, і вона вимагає багато зусиль і терпіння.
Але навіть освоївши спосіб спілкування з душею, я не могла зразу повністю зжитися з ідеєю вищого я як окремої свідомості, вмістити свій новий досвід у власну картину світу. Періоди, коли я відчувала реальність вищого я тут і зараз — у момент зосередженості на ньому або при проведенні лікувального сеансу тонкоенергетичними частотами, змінювалися проміжками часу, коли я сумнівалася: «А раптом це самонавіювання і я спілкуюся сама із собою?» Так і стрибала від одного стану до іншого: і знала з досвіду, що поруч зі мною моє вище я, і ніби забувала про цей досвід у той час, коли займалася іншими справами.
До речі, аргументом на користь того, що я таки дійсно спілкуюся не сама із собою, для мене були випадки, коли відповідь вищого я виявлялась несподіваною і навіть болісною для мене, такою, на яку я точно не розраховувала. Це переконувало в тому, що сприйняте мною походить не від мене: сама собі я б так не відповіла.
Пошуки розуміння
Мені практично відразу вдалося зрозуміти, чому на деякі мої питання відповіді «так/ні» не було: причиною були некоректні формулювання, зокрема, запитання могло містити хибну передумову. Чим складнішим було запитання, тим більшою була вірогідність цього. Враховуючи такий досвід, із часом я навчилася розбивати одне питання на декілька, щоб уникати моментів, які не дають змоги дати однозначну відповідь «так» чи «ні».
Питання з відкритими відповідями (хто? коли? як? де?) вимагали від мене більших зусиль. Як я могла одержати відповіді на них через сигнали, які душа надсилає в тіло? Лише запропонувавши вищому я щось на кшталт тесту — кілька варіантів відповіді на поставлене мною запитання, з яких я просила обрати правильний. Спостерігаючи за тим, як я створюю можливі відповіді, я дивувалася тому, що мені досить часто вдавалося «вгадати» — у числі перших запропонувати вищому я варіант, який підтверджувався знаком «так». Адже теоретично перед ним я могла висунути ще п’ять-десять-двадцять варіантів відповіді… Виходить, у таких випадках я фактично вловлюю відповідь ще до того, як сформулюю варіанти? Це знімало в мене острах перед відкритими запитаннями: я сподівалася, що зможу включити правильний варіант відповіді в невеличкий «тест» із трьох-чотирьох пунктів.
Поступово я зрозуміла, що навіть наявність у вищого я попереднього досвіду відповідей через тіло не убезпечує від непорозумінь: може статися так, що, відповідаючи, вище я схибить і натисне не на те місце в тілі, не кажучи вже про те, що можлива похибка в розумінні вищим я самого запитання людини. І тут головне не розчаруватись у самій можливості порозумітися. Врешті-решт, завжди можна повторити запитання, щоб подивитися, чи не буде відповідь різнитися від попередньої, а потім почати з’ясовувати, чому відразу не вдалося зрозуміти один одного.
Зізнаюся, у певний момент, після чергового непорозуміння, у мене виникла спокуса взагалі припинити ставити запитання, за винятком крайніх випадків. «Якщо я не здатна налагодити комунікацію з вищим я лише на рівні свідомості, так, щоб сприймати його відповіді подумки, без того, щоб душа мусила раз за разом тицяти в моє тіло з ризиком схибити, то краще я взагалі не буду докучати вищому я своїми запитаннями», — думала я тоді. Але за підтримки вчителя я повернулася до діалогу зі своєю душею.
Перші розмови
Здавалося б, от, відкрилося широке поле можливостей, бери, дізнавайся у вищого я про будь-що… Але після перших днів ейфорії я стала побоюватися надокучати вищому я своєю цікавістю. Я міркувала так: вище я хоче, щоб людина виконувала певну задачу, передбачену планом втілення; для мене це цілительська практика, тому вище я мені в ній допомагає. Тож я із самого початку залучала вище я до проведення тонкоенергетичних сеансів: запитувала, як душа бачить стан людини (мій чи того, з ким я працюю), і радилася щодо застосування енергетичних частот, доступ до яких був у мене на той час.
А ще я ставила запитання щодо свого стану, бо час від часу відзначала в себе незвичні фізичні відчуття. Я припускала, що вони є побічним ефектом енергетичної дії душі на моє тіло (особливо коли безпричинно з’являвся і потім сам по собі зникав біль у ногах), і думала тоді, що метою цього цілеспрямованого впливу є подальше просування мене в бік збільшення чутливості до тонкої енергії. Тож я кожного разу уточнювала, чи має місце цей вплив, щоб не приписувати вищому я погіршення стану, яке відбулося з інших причин.
А щодо іншого я просто боялася турбувати вище я, не хотіла йому заважати.
Але одного разу я наважилася запитати, як вище я ставилося до певних моїх рішень у далекому минулому. І так я переконалася, що деякі мої кроки суперечили плану втілення, були відступом від обраної вищим я лінії долі. Ось така вона, свобода волі людини…
А ще мене, звісно, цікавило, який вектор енергії в мого вищого я — жіночий чи чоловічий. Я знала, що біологічна стать людини не завжди збігається з ключовою енергією її вищого я (у кожного вищого я є і чоловіча, і жіноча енергія, зазвичай у співвідношенні 60/40, і вектор енергії визначається тим, яка з них домінує) — вибір тіла певної статі залежить від задач вищого я. Я думала, що в моєї душі більше жіночої енергії, але хотілося ж переконатися. Звертаючись до вищого я із запитанням про вектор енергії, я пояснювала свою цікавість так: «Хочу дізнатися, дієслова якого роду мені вживати щодо тебе в минулому часі: «ти знала» чи «ти знав»?» Душа відповіла, що жіночого. Як я і думала.
Дотик до минулого досвіду душі
Уже знаючи про своє вище я, певний час я все ніяк не могла зрозуміти слова вчителя про те, що вищі я проживають своє через людей. Що душа, обравши певний сценарій втілення, сприяє формуванню особистості людини в напрямку, передбаченому цим сценарієм, — це мені було зрозуміло. Що вище я, зацікавлене у виконанні людиною певних завдань, може впливати на її поточний стан, — теж. А як це — «через людину своє проживають»?
Прояснилося це напередодні сеансу контакту, про який я попросила вчителя, бажаючи більше дізнатися про свою душу — більше, ніж я могла (і наважувалася!) дізнатися з нашого з нею спілкування. Учитель збирався познайомитись і поспілкуватися з нею, а потім розповісти про це мені. Тож я укладала список запитань, які збиралася передати вчителеві перед сеансом. І одне з них запитань стосувалося мого «дивацтва»: на дещо я від початку реагувала так, ніби вже мала з цього приводу купу негативного досвіду, хоча насправді його в мене не було. Ось я й хотіла дізнатися, чи це не є ця моя реакція результатом впливу моєї душі, і якщо так, то з якою метою вона культивувала її в мені.
І от коли я сиділа над цим списком, мені раптово подумалося: а якщо цей негативний досвід — він був у моє душі? Якщо це вона в минулих своїх втіленнях пережила таке? І в цю хвилину мене накрило почуттями так, що сумнівів не залишалося: я вгадала. Я перепитала про всяк випадок, чи правильний мій здогад, і отримала підтвердження. А далі вже сиділа в сльозах, оплакуючи те, що відбулося з нею колись …
Ось тоді я й зрозуміла ті слова вчителя: «через людину своє проживають». І пункт щодо свого «дивацтва» зі списку питань викреслила. Бо мені було зрозуміло тепер: я така не тому, що вища я з якоюсь метою вирішила вкрутити певні реакції у свою людину. А тому, що в мені відбилися її риси, її власний досвід.
Розповідь учителя про моє вище я
Відповіді на запитання, список яких я переслала вчителеві, я одержала, як і багато іншої інформації про своє вище я. Але найголовніше, що я винесла з розповіді вчителя після його знайомства з моєю душею, — вона мене любить. Я була дуже зворушена: «Вона любить мене, незважаючи на те, що я наробила всупереч плану втілення… Їй було важко і боляче тоді, у мої молоді роки, але вона не відвернулася від мене».
А ще я почула від учителя, що вищій я самій потрібна моя любов. І переді мною ніби відкрилися двері: я нарешті наважилася сказати їй те «зайве», що досі здавалося мені недоречним. Бо ж я дійсно думала, що спілкування зі мною потрібно їй лише для того, щоб направити мене на шлях, передбачений планом втілення, і потім допомагати мені йти цим шляхом, тому в спілкуванні з нею я зосереджувалася навколо роботи цілительськими частотами.
Я стояла, заплющивши очі, і з-під повік у мене текли сльози… Говорила їй подумки про все, що відчувала протягом цих двох з половиною місяців, які минули з моменту усвідомлення того факту, що я можу контактувати з власною душею. А вона відповідала мені хвилею почуттів, від яких було тепло і радісно. А ще — особливими рухами.
На момент мого знайомства з вищою я її рівень володіння тілом був достатнім для того, щоб вона могла рухати моїми розслабленими руками: підняти руку до рівня плеча, а також зігнути її в лікті, притиснути до тіла або відвести від нього. І ось тепер у відповідь на мої слова опущена донизу ліва рука повільно піднялася і лягла на серце…
Так розпочався новий етап нашого спілкування.
Чиї це почуття?
На початку, думаючи про почуття своєї душі, я очікувала, що відчуватиму їх у таких випадках: коли вона цілеспрямовано виражатиме свої почуття до мене і коли буде «проводити почуття через тіло» (це формулювання я взяла з опису досвіду свого вчителя). З першим мені було зрозуміло, я відчувала її ставлення до мене. Друге теж я більш-менш впізнавала, а коли почуття вищої я були дуже болісними для неї, це ще й супроводжувалося тілесними ефектами (ось як одного разу я описала цей стан у щоденнику: «Було сильно і чутливо, стискало голову, обсипало поколюванням, тремтіло тіло, підступала нудота»).
А потім я зрозуміла, що наші з нею почуття можуть бути спільними.
Це сталося після того, як, спостерігаючи за своїм емоційним станом, я поставила собі питання: «Та що зі мною відбувається?» Бо хоча я бачила, з якими обставинами був пов’язаний мій сплеск емоцій, почуття виглядали надмірними. І ось тоді я вперше подумала: «А якщо те, що я зараз відчуваю, — це почуття вищої я?» Запитала — і отримала від неї підтвердження. А потім уже розібрала, як це спрацювало: я вловила почуття вищої я з приводу певної ситуації і підхопила їх, «озвучивши» власними переживаннями. А оскільки почуття вищого я завжди більш сильні, ніж людські, вони розхитували моє тіло аж до появи внутрішнього тремтіння.
Ось за цим тремтінням я і почала надалі відстежувати моменти, коли я підхоплюю почуття вищої я, які вона не збиралася мені передавати, — підхоплюю внаслідок її зближення зі мною. А потім я стала відчувати ці моменти ще раніше — і зразу уточнювала у вищої я: «А ці почуття — вони тільки мої чи твої також?» Усвідомлення того, що відбувається, допомагало мені не переживати з приводу своїх «неадекватних» (за інтенсивністю) емоційних реакцій і водночас дозволяло зрозуміти, у якому стані зараз перебуває моя вища я. І тоді я вже могла запитати, що саме викликало в неї такі сильні почуття.
Тілесні знаки
Коли я хотіла повідомити щось своїй душі, я просто її кликала: спочатку зверталася до неї «вище я», а після знайомства вчителя з нею — вже по імені (вчитель повідомив мені, як її звати, після закінчення сеансу контакту), і вона мене чула.
А як вона могла б за потреби швидко привернути мою увагу в будь-який час?
Не розраховуючи на те, що зможу почути запрошення до розмови через думку, вкинуту вищою я в мою свідомість, я запропонувала кликати мене за допомогою вже відомого мені тілесного сигналу — точкового тиску на ліву руку, того самого, який я вперше відчула при напрацюванні цілительських потоків. Але одна справа — вловлювати його в стані зосередження на своїх відчуттях, і зовсім інша — у той час, коли я занурилась у побутові клопоти чи йду кудись…
Так що вища я вигадала більш дієвий варіант: про її бажання щось повідомити мені я дізнавалася з того, що в мене виникав короткочасний стан головокружіння — переплутати його з чимось іншим було складно. Таким чином вона могла привернути мою увагу в будь-яку мить, чим би я не займалася.
Відчувши характерне головокружіння, я одразу зверталася до вищої я: якщо в цей час я була поза домом, то обіцяла поговорити з нею при першій нагоді, а якщо я була вдома, то якомога швидше запитувала, що саме вона хоче мені сказати.
Подолання сумнівів
У перші місяці нашого спілкування і навіть пізніше я час від часу сумнівалася: «А які в мене гарантії, що мій діалог з вищою я — це не гра моєї свідомості, не самонавіювання? А раптом це все я сама собі вигадую? Розмовляю сама із собою?» Думала: от коли б я була здатна сприймати імпульси з боку душі в більш чіткій формі, ніж зараз, щоб точно-точно зрозуміло було, що це від неї, що я сама себе не обманюю…
Тільки незрозуміло було, яка це могла б бути «більш чітка форма». Ось, сигнали в тіло, за допомогою яких я одержувала відповіді «так/ні», — куди ще чіткіше? Те ж відчуття тиску на зап’ястя — змогла б я сама собі його влаштувати? Явно, що ні.
От з тим, що мені «уявилося» чи «прийшло в голову», складніше — хто б сперечався, що в більшості випадків це є результатом моїх особистих процесів, продуктом моєї свідомості. Але і цілеспрямоване вкидання інформації від вищої я у мою свідомість формально виглядає так само: мені раптом «уявилося», «подумалося». І діалог з нею словами, на рівні свідомості, буде нагадувати внутрішній діалог , який людина може вести сама із собою…
І тоді питання в тому, щоб відрізняти одне від одного, а не перекреслювати вчергове власний досвід і не знецінювати зусилля душі, яка намагається донести щось до свого втілення. Ну врешті-решт, як ще може звернутися до людини істота тонкого плану?
Пам’ятаю, як, стикаючись з неочікуваними тілесними відчуттями, сильними почуттями чи несподіваними думками, я щоразу смикала вищу я питанням «це походить від тебе?», відповідь на яке просила дати через сигнал у тіло. Із часом відповідей «ні» ставало все менше, я бачила, що здатна розрізняти, але все одно перепитувала, щоб знати точно.
Читайте повну книгу «Зустріч зі своєю душею»:
Автор публикации
https://glubina.space/povist-pid-temnimi-zoryami-zmist/
https://glubina.space/u-prominni-svitanku-povist-iz-ciklu-pro-vtilennya-otael/
