Зіткнення з обмеженнями
При спілкуванні з вищою я мене засмучувала моя нездатність вийти на рівень «нормального» діалогу з нею. «Нормального» — тобто словами, які я могла б сприймати.
Поговоривши про це з моєю душею, учитель переконався, що вона технічно грамотно передає мені словами те, що хоче сказати, але… я не чую її слів. Поки що я не здатна їх сприйняти.
Часом я відчувала себе винною перед вищою я: замість того, щоб розвивати здатність до сприйняття тонких матерій і потім спілкуватися зі своєю душею на рівні свідомості, вслухаючись у те, що вона хоче мені повідомити, я звалила на неї весь тягар нашої комунікації: їй доводиться уважно зосереджуватись на моїй свідомості, глибоко підлаштовуватись до неї, щоб давати відповіді на мої запитання через тіло, а мені залишається лише зчитувати чітко обумовлені заздалегідь «так», «ні», «частково», «багато», «мало».
Щоправда, перед цим мені треба було подбати про вдале формулювання запитання, щоб не протягти в нього хибні передумови, а коли це було відкрите запитання — надати кілька варіантів відповіді, а далі, за необхідності, на підставі того, що обирала вища я, сформулювати нове запитання і знову розгортати віялом варіанти. Наприклад, уловивши, що вища я хоче щось мені повідомити, я спочатку з’ясовувала, якої сфери це стосується, пропонуючи їй для вибору варіанти («цілительська робота»; «підлаштування до тіла»; те, що я планую зробити найближчим часом; ще щось важливе для мене на той момент), а потім за допомогою уточнювальних запитань я добиралася до конкретики, яку душа хотіла мені донести.
Зрозуміло, що цей процес формулювання можливих відповідей тримався в певних часових рамках завдяки тому, що я здогадувалась у загальних рисах, що саме хоче повідомити мені вища я, і пропонувала цей варіант відповіді одним з перших. Можна уявити, скільки можливих варіантів мені довелося б продукувати, якби я перед цим не вловлювала від неї інформацію на рівні свідомості. Так само мені часом вдавалося вловлювати її відповідь на запитання, яке цікавило мене на даний момент, хоча я в неї про це не запитувала, — у таких випадках я уточнювала, чи дійсно це було інформацією, яку я одержала від свої душі.
Спілкуючись з іншими людьми, які цікавилися темою контактів з вищим я, і розповідаючи з поривом неофіта про власний досвід («А спробуйте ось так, це неважко!»), я виявила, що цей спосіб спілкування, який я сама вважала найпростішим, підходить далеко не всім. Далеко не всім людям — і далеко не всім вищим я. Люди говорили, що запитання, на які можна одержувати відповіді «так/ні», обмежують їхнє самовираження: те, що вони хочуть запитати, не вкладається в такі рамки. А також практика показувала, що навіть коли запитання на «так/ні» сформульовано, не всі вищі я дають відповідь через тіло.
Користуючись і надалі цим перевіреним способом одержання інформації від своєї душі, я не могла не розуміти його обмежень: як би я не старалася калібрувати формулювання, сама форма відповіді на відкриті запитання шляхом вибору готових варіантів допускає неточності — вищій я доводиться вибирати найближчу відповідь з низки запропонованих мною. Так, це буде найближче до того, що вона хотіла мені сказати, але яка міра цієї близькості? Зі скількома хибними моментами в моїх формулюваннях вона мириться, вибираючи найближчий варіант із запропонованих мною трьох-чотирьох, щоб хоч якось спілкуватися зі мною?
От, наприклад, я розпитую свою душу про світ, у якому вона втілювалася до того, як прийшла на Землю. «Він був більш розвинений, ніж попередній?» (про попередній, десь на рівні раннього середньовіччя, я вже знала на той момент). — «Так». — «Це був технічний світ чи тонкий?» (я називаю два основні типи: технічно розвинена цивілізація і світ, у якому культивуються тонкі здібності; про них можна почитати в другій частині «Вічності в деталях» Ерієма). Вища я обирає варіант «тонкий». Пізніше я в найбільш загальних рисах дізнаюся про її перші втілення там. Виходить, що ці люди жили в розвиненому тонкому світі, але мене бентежить одна деталь… Раджуся з учителем, і він зауважує, що описане мною ближче до стадії плато — усталеної, стабільної фази розвитку суспільства, з якої людство врешті-решт виводиться на технічний чи тонкий шлях, тож, можливо, йдеться про перехідний етап. Відштовхуючись від цього, я формулюю запитання до вищої я по-іншому — і тепер уже з’ясовую, що вона опинилась у тому світі тоді, коли він лише почав рух у тонкому напрямку. А я не змогла дізналася про це одразу, бо даного варіанту відповіді не озвучила, тож вищій я довелося вибрати те, що ближче.
Звісно, я думала про те, як розширити рамки бесіди з вищою я. І вона теж шукала таку можливість.
Як ми будемо спілкуватися далі?
Якоїсь душа запропонувала мені створити щось на кшталт власного алфавіту: літери в ньому повинні були передаватися рухами руки, якою керуватиме вища я. Спосіб працював, але як же це було повільно… Добре хоч, що багато слів я впізнавала з перших літер, перепитуючи потім вищу я, чи правильно я здогадалася.
«От коли б я могла спілкуватися з нею на рівні свідомості!» — вчергове подумала я і зробила ще одну спробу почути її словами. У мене знову нічого не вийшло, результатом була втома і розчарування у власних можливостях.
Зачинившись у ванній кімнаті (так можна було на короткий час залишитися з вищою я наодинці), я пригнічено запитала: «То що, і далі будемо повільним способом спілкуватися?» Вища я відповіла знаком «так», а потім несподівано додала тим самим літерним способом: «Інакше ацтекськими (точніше, у неї було «астекськими») символами можемо говорити!»
Для розуміння фрази мені вистачило перших двох слів — і в мене буквально затремтіли коліна… Втупившись у дзеркало над умивальником, я одразу почала копирсатися в пам’яті, намагаючись пригадати, що я знаю про ацтекську писемність із часів університетського курсу з історії світової культури. Пригадувала, що були там значки такі квадратно-заокруглені… але ж то в майя. А в ацтеків? Нічого конкретного я не пам’ятала, крім того, що все це дуже складно… Та й взагалі, чи зможу я побачити ці знаки, якщо вища я показуватиме їх мені? Чи здатна буду їх розпізнавати? Ну нащо ж так… енерговитратно?! Це ж буде незрівнянно повільніше, ніж тим способом, яким ми з нею зараз користуємося…
І тільки після цього я зрозуміла: та це ж був жарт! Душа не хотіла мене лякати, вона просто пожартувала. Ну чула ж я раніше від свого вчителя, що у вищих я є почуття гумору. І ось тепер сама переконалась у цьому.
А що стосується самого спілкування шляхом передачі літер рухами руки, то ми ще якийсь час вдавалися до цього способу, а потім акцент змістився на те, щоб я все ж таки вчилася вловлювати слова вищої я своєю свідомістю.
Сприйняття окремих фраз
У намірі навчитися чути вищу я мене підтримував досвід сприйняття окремих її реплік, які я не ідентифікувала як власну думку.
Перший випадок був ще до мого посвячення в космоенергетику. Той, хто пізніше став моїм учителем, поставив тоді переді мною запитання: чого я хочу, коли говорю про своє бажання дивитись у тонке? Я тоді була дуже схвильована, довго плакала («Та хто я така? На що претендую?»), але через годину, хапаючи на балконі холодне повітря, все ж прийняла рішення сказати, що я хочу лікувати енергією. Відкриваючи двері в кімнату, я раптом «почула» слова: «Як раніше вже не буде», — і в цю ж секунду те, що я бачила перед собою (через напіввідкриті двері — частину яскраво освітленої кімнати), відчутно смикнулося, як зображення на екрані в кінотеатрі, коли на мить заїла плівка. Цей візуальний ефект підкреслив слова, які явно прийшли у мою свідомість ззовні. Хто це говорив, я зрозуміла через пів року.
А після знайомства з вищою я була пара дуже коротких реплік під час медитації, значення яких було для мене не очевидним, вони виглядали вирваними з контексту. Пізніше — два випадки, коли до мене доходили розгорнуті фрази, які були відгуком душі на мої сумніви в собі, — вона мене цим дуже підтримала. Потім — коротке речення, що стосувалось одного з попередніх втілень вищої я. І це все. За майже три роки нашого спілкування.
Так можна чути свою душу
А далі з’явилося щось нове… Звертаючись до вищої я, щоб щось їй повідомити (і не чекаючи в цей час відповіді!), я стала вловлювати проблиски думок, які з подивом кваліфікувала так: «О, це я зараз подумала так, як могла б відповісти на мої слова вища я, якби вона захотіла сказати, а я змогла б її почути!»
«Це я придумала, як могла б вона… якби я…» — ну так, я ж не можу її почути, не маю цієї здібності, це інші можуть, а я ні. А потім я побачила на сторінці колеги з тонкоенергетичних практик опис епізоду її спілкування зі своєю душею, зачепилася за одну деталь, і мене осяяло: а якщо насправді я сприймала слова вищої я? Якщо це її короткі репліки долітали до моєї свідомості? А я не давала їй шансу бути почутою, мені навіть не спадало на думку запитати про це вищу я, настільки я була впевнена, що це мої власні думки… Уявляю, як їй було раз-по-раз наштовхуватися на це моє «я сама собі відповіла», але вона все одно пробувала знову і знову. Аж поки я не зрозуміла, що відбувається. І тоді вже стала серйозно сприймати ці проблиски як те, що походить від моєї душі.
Але цікавий нюанс: я чула репліки душі тоді, коли не очікувала її відповіді через свідомість, — я в той час просто повідомляла їй щось або, поставивши запитання, чекала на її відповідь через тіло. Тобто в ці моменти в мене не було напруження «а чи зможу я почути її?», не було побоювання не впоратися, що жорстко блокувало саму можливість сприйняття слів вищої я.
Це я чи вона?
Прагнучи хоч якось наблизитися до діалогу через свідомість, я міркувала так: якщо напруження заважає мені почути важливу відповідь навіть на рівні «так/ні», то треба практикувалися на якихось незначущих дрібницях, та ще з обмеженим діапазоном варіантів. Наприклад, попросити вищу я назвати мені число від 1 до 10, а потім і до 20. Та взагалі будь-що, де можливих варіантів небагато.
І це спрацювало: налаштована, наприклад, почути якийсь день тижня, я ідентифікувала слово, що спливало у свідомості, як можливу відповідь вищої я. Головним для мене було те, що я взагалі могла вловити це слово. А на початку це було дуже непросто, і я просила вищу я повторювати, аж поки я не розчую.
Але, звісно, мені ще треба було верифікувати почуте слово як таке, що дійсно походить від вищої я. Не вистачало ще мені тішитися «відповідями», які насправді продукує моя власна свідомість! І я спочатку просила про підтвердження картинкою «так/ні» (я вирішила відновити цей спосіб, який закинула після переїзду в інше місто), а потім ще й перевіряла одержану відповідь через звичні мені сигнали в тіло. Я дуже вдячна вищій я за її терплячість, за те, що під час цих щоденних вправ вона йшла мені назустріч, не лише багатократно повторюючи свої відповіді, щоб я нарешті могла їх почути, а й погоджуючись на подвійне підтвердження сприйнятих мною слів. Так тривало довго, і в якусь мить відповіді «так/ні» у вигляді картинки з відхиленням стрілки вправо/вліво мені стало достатньо: я переконалася, що ці відповіді не менш надійні, ніж тілесні сигнали, і стала обмежуватися ними. А ще пізніше я почала вловлювати «так» і «ні» словами. Хоч у найбільш відповідальних випадках або тоді, коли мені треба одержати відповідь швидко, я все ще прошу вищу я відповісти мені через тіло.
Ця вправа допомогли мені налаштуватися на сприйняття слів вищої я, показала, як краще до неї прислухатися, як звучать її відповіді. У результаті мені подекуди вдається почути репліки вищої я у відповідь на свої запитання, так що прогрес очевидний, хоча до повноцінного діалогу зі своєю душею на рівні свідомості мені ще далеко: поки що максимум, на який я здатна, — сприйняти пару коротких речень. А ще певним досягненням можна вважати те, що я не завжди перевіряю почуте через «так/ні» — починаю довіряти своїй здатності чути слова вищої я.
Також я стала частіше вловлювати її слова як реакцію на мої переживання у випадках, коли я не очікую, що вона щось мені казатиме. Наприклад, я подумки звертаюся до своєї душі, розповідаючи про те, що мене хвилює, потім «замовкаю», замислившись, — і раптом від неї приходять слова втіхи… Точніше, я раптом стаю здатною їх сприйняти. І тоді це подвійна радість: і від того, що я змогла почути свою душу, і від того, що вона підтримала мене.
Читайте повну книгу «Зустріч зі своєю душею»:
Автор публикации
https://glubina.space/povist-pid-temnimi-zoryami-zmist/
https://glubina.space/u-prominni-svitanku-povist-iz-ciklu-pro-vtilennya-otael/
