Лілія Карбовська
Зустріч зі своєю душею
Замість передмови: про моє найяскравіше сновидіння
Цей сон я побачила ще в студентські роки. Із того часу спогади про нього так і не потьмяніли.
Мені наснилося, що посеред ночі я прокинулася, встала з ліжка — і за кілька хвилин раптово відчула в собі здатність до левітації. Взагалі-то політати уві сні — цьому я завжди була рада. Мене нітрохи не дивувало, коли політ траплявся на природі: біжиш отак, біжиш — і в якусь мить відриваєшся від землі та летиш… Але цього разу все відбувалось у побутовій обстановці: я зависла горілиць над килимком у синьо-білу клітинку на висоті сантиметрів двадцять від підлоги.
Оговтавшись від здивування, спіймала себе на тому, що не боюся, мені навіть стало цікаво. Порухалася так трохи вправо-вліво, і тут мені спало на думку: ось зараз я ляжу досипати, а вранці прокинуся, пригадаю цю ніч — і подумаю, що це був лише дивний сон. Ні, обов’язково треба залишити звістку собі самій!
Тож я спустилася на підлогу, встала, підійшла до столу, де була встановлена дошка і лежав шматок крейди (я тоді вчила латинську мову), і написала на чистій дошці слово, щоб уранці виявити його як доказ істинності моєї нічної пригоди. І лягла спати.
Прокинувшись, я одразу згадала дивовижний сон і, вставши з ліжка, про всяк випадок підійшла до столу дивитися на дошку. І побачила написане на ній крейдою слово: «Крапля». І тоді мою свідомість затопив дикий жах. Як же я кричала «Ні!»… Цього не могло бути насправді! Світ не може бути не таким, яким я уявляла його до цього часу!
І справа була не в левітації, замість неї можна було підставити будь-яку надприродну здібність. Паріння над підлогою було яскравим символом порушення законів фізики — саме ідея «насправді світ не такий, як я думаю» жахнула мене в момент, коли я дивилася на написане мною слово.
І тільки після цього я насправді пробудилася зі сну. Схопилася з ліжка, одразу кинулася до столу — і тепер уже побачила чисту дошку. «Сон, це все ж таки був сон!» А отже, далі можна було жити спокійно.
У слові «крапля» мені того ж дня побачилася відсилка до виразу Gutta cavat lapidem («Крапля точить камінь»). Але я й припустити тоді не могла, що це безпосередньо стосуватиметься мене: ідея «світ не такий, яким я його уявляла» врешті-решт зможе пробитись у мою свідомість. Попереду в мене було ще понад два десятиліття рішучого «ні!». Але потім прийшла готовність по-новому подивитися на світ і на себе. Ось тоді я і дізналася про існування вищого я.
Трохи теорії
На початку зупинюся на суто теоретичних моментах, щоб одразу пояснити, хто це — вище я.
Не ставлю на меті робити огляд різних значень цього терміну, тож одразу окреслю, у якому сенсі він буде вживатись у моїй книзі. Для цього я звернуся до праці свого вчителя, Ерієма, «Вічність у деталях: погляд на будову Всесвіту з тонкого плану. Частина 1. Фундамент світобудови».
Вище я — це енергоінформаційна сутність, що переміщується від втілення до втілення, тобто те, що зазвичай називають вічною душею. Свідомість вищого я і свідомість людини — це дві різні свідомості: одна — народжена на тонкому плані, потенційно здатна жити вічно; друга — прив’язана до тіла з його почуттями й реакціями. Людська свідомість формується культурним полем, але саме вище я закладає основи характеру, схильностей і цінностей людини. А далі наведу цитату з книги Ерієма: «Вище я — це свідомість, яка не має тіла, і саме для того, щоб отримати фізичний досвід, вона приєднується до тіла, формуючи навіть у неусвідомленому варіанті тандем, який дозволяє тонкій свідомості доторкнутися до щільного світу, а щільній свідомості — відчувати в собі імпульси сенсу, прагнення до вічності, отримувати певні завдання, повороти життя і через них проходити певний досвід, навіть якщо сама особистість не підозрює, ким саме ініційовано її рух у цьому світі».
У своїй книзі Ерієм виділяє декілька етапів взаємодії вищого я і людини.
На неусвідомленій стадії включення вищого я в життя своєї людини мінімальне: «З боку вищого я вся ця картина життя людини нагадує щось подібне до сновидіння з декількома яскравими моментами, до яких належать народження, смерть і важливі події життя» — ці моменти забезпечуються тим, що вище я примусово втягується в тіло під час сильних переживань людини, а як тільки інтенсивність почуттів зменшується, вище я знову опиняється поза тілом, зберігаючи лише базовий зв’язок зі своїм втіленням.
Стадія контакту починається зі спілкування між вищим я і людиною на рівні почуттів, що вже сприймається ними як діалог, а її фіналом стає повноцінний діалог словами, коли людина чує внутрішній голос, який чітко відрізняє від власного. На цій стадії здійснюється підлаштування вищого до свідомості людини, а ось підлаштування до тіла відбувається лише епізодично. Цю стадію Ерієм називає найбільш приємною в плані емоцій і для вищого я, і для людини, оскільки спілкування не обтяжується ефектами, пов’язаними з тісною взаємодією вищого я з тілом.
А далі йде стадія часткової інтеграції, на ній відбувається більш глибоке і тривале підлаштування вищого до тіла, занурення (входження) в нього. Цей процес є непростим для обох — і для людини, і для її вищого я. Розмір поля вищого я на цей час уже такий, що людині стає фізично важко. А у вищого я заглиблення в тіло спочатку викликає дезорієнтацію і навіть шок, та й пізніше йому важко переживати тілесні реакції та обмеження. Водночас відбувається подальше зближення душі зі свідомістю людини. На цій стадії вже відбувається часткове злиття вищого я та людини, і кожному доводиться засвоювати великий обсяг відчуттів і почуттів другої сторони.
Перебування на щільному плані завершується для вищого я повною інтеграцією («остаточним втіленням»), після чого вище я виходить у вічне життя на тонкому плані.
Процитую уривок з повісті Ерієма «Діти пустелі», у якому якраз і йдеться про взаємодію вищого я зі своєю людиною:
«— От і скажи мені: навіщо ось це все вищим я? Що наприкінці? Навіщо це приєднання? Навіщо зближуватися з людиною і тим більше намагатися з нею спілкуватися? — Ейрон, здавалося, намацав урешті канву потрібних запитань.
— Що в кінці? Людина, яка житиме вічно.
— Людина?
Здавалося, Ейрон не очікував такої відповіді. Але картина справді ставала яснішою.
— За рахунок втілень, безлічі прожитих життів, вище я формує власну особистість, — продовжувала Уалун. — Усе це вибори: який вектор тобі ближче — чоловічий чи жіночий, які цінності вибереш, яким шляхом будеш іти — пітьми чи світла, чому служитимеш, яку вибереш професію — вони і створюють особистість. Формується пам’ять, характер, ідентичність у сенсі відповіді на питання «який я?». Якщо в когось є зовнішність, тобто образ, схильності й уподобання, специфіка реакцій, цінності, переконання, своя сфера роботи, стосунки з іншими — як ще цю істоту назвати? Різниця в тому, що така людина може жити вічно, створюючи світ навколо своєї свідомості, і не лише тонкий — потім і людський. Вищі я для того і йдуть втілюватися, щоб набути своєї форми назавжди. Не проведеш себе через тіло, не сформуєш через матеріальні опори, не створиш увесь цей каркас «я» — і не втримаєшся в тонкому полі, де потім ніяких опор не буде. І саме для цього вищі я починають рано чи пізно зближуватися з людьми — спілкуватися, говорити, глибоко підлаштовуватися до тіла, усвідомлено проживати народження, смерті та будь-які сильні почуття разом із людиною, дедалі частіше стаючи з нею єдиною істотою.
— А потім? — спитав Ейрон, не розуміючи, яке «потім» він має на увазі, але Уалун, здається, вхопила те, що сам він ще не до кінця осмислив, і відповіла:
— Потім повне з’єднання наприкінці. Людина і вище я стануть єдиною істотою, хоча фактично це означає, що людина піде в пам’ять своєї душі за життя, остаточно поступившись вищому я місцем у тілі. Воно має прожити єдиною свідомістю в тілі якийсь час, а потім здійснити перехід смерті без пауз. Тоді загадка людини вважається остаточно розкритою, а смерті не існує для цієї душі. Так і закінчуються втілення».
Отже, вище я — це потенційно вічна свідомість, що крок за кроком, втілення за втіленням, набуває досвіду зближення з людиною, оволодіває навичками вибудовування контакту з її свідомістю, а потім — і навичками підлаштування до тіла. І кожне нове людське життя — це і можливість застосування досвіду, набутого в попередніх втіленнях, і набуття нового, що допоможе вищому я у взаємодії з наступними людьми, аж поки для нього не прийде час остаточного втілення, після завершення якого вищому я відкриється вічність існування на тонкому плані.
А для людини історія про контакт з вищим я — це про те, що в певний момент вона виявляє: поруч є, був і буде той, хто зацікавлений у ній найбільше і прагне проживати це земне життя разом з нею, у свідомій взаємодії. Це відкриття стає початком шляху, на якому людина і її вище я шукатимуть способи порозумітися, буквально знайти спільну мову.
І відразу — трохи відомостей про мене і моє вище я.
З підліткового віку мене цікавили міфи, ритуали різних народів, і ще більше я читала про це в юності. А от будь-яких кроків у бік езотерики я свідомо уникала і тоді, і в більш зрілому віці. Аж поки не побачила в одному обговоренні в соціальній мережі пару коментарів, які вразили мене до глибини душі. «Хто це так пише?» — зацікавилася я і перейшла на сторінку цієї людини. Так і почався мій новий шлях, на якому я набула вчителя, отримала доступ до системи тонкоенергетичного лікування і познайомилася зі своїм вищим я.
Моє вище я має жіночий вектор ідентичності. Втілення моєї душі на Землі почалися за пару тисяч років до нашої ери, це її четвертий світ. Вона вже прийняла рішення про вихід у життя на тонкому плані, і попереду в неї тисячі й тисячі років підготовки. На шляху до остаточного втілення душа напрацьовує і вдосконалює навички, які врешті-решт, через сотні людських життів, допоможуть їй здійснити остаточне втілення, — навички спілкування з людиною і занурення в тіло. Про те, як це відбувалося в перші роки нашого контакту, ви і дізнаєтесь із цієї книжки.
Читайте повну книгу «Зустріч зі своєю душею»:
Автор публикации
https://glubina.space/povist-pid-temnimi-zoryami-zmist/
https://glubina.space/u-prominni-svitanku-povist-iz-ciklu-pro-vtilennya-otael/
